С.А. Коломієць, асистент кафедри маркетингу, підприємництва і організації виробництва
Харківський національний аграрний університет ім. В.В. Докучаєва
ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ІННОВАЦІЙНО-ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В АГРОПРОМИСЛОВОМУ ВИРОБНИЦТВІ УКРАЇНИ
Реформування вітчизняної економіки докорінно змінило взаємовідносини економічних агентів і створило соціально-правові передумови для розвитку ринкових відносин в економіці України. У цьому процесі важливим є визначення пріоритетних секторів, розвиток яких може вплинути на зростання національної економіки. Одним із таких секторів є аграрний, результати діяльності якого впливають на рівень життя населення. Відповідно до цього важливим є вивчення питань з раціональної організації агропромислового виробництва (АПВ) як основної складової національної економіки держави.
В агропромисловому виробництві відбулися зміни земельних і майнових відносин, виникли підприємства якісно нових організаційно-правових форм. Однак у ситуації, коли ще значна частина сільськогосподарських формувань знаходиться в процесі кардинальних змін форми власності, організації виробництва, системи управління тощо, принципово важливо зберегти існуючі майнові комплекси, виробничу та соціальну інфраструктури, кваліфіковані кадри тощо. Для соціального та економічного розвитку країни необхідно активізувати інвестиційну діяльність, тому що це джерело функціонування галузей національної економіки. Стабільність і темпи розвитку економіки залежать від активності інвестиційної діяльності у всіх галузях національної економіки. Аналіз основних проблем, що виникають в процесі розвитку економіки, показує, що вони концентруються найбільш в інвестиційній сфері діяльності. Така ситуація знаходить відображення у фінансово-господарській діяльності підприємств різних організаційно-правових форм. Позиція інвестиційної діяльності, її динаміка активності в тому чи іншому секторі економіки має принципове значення для розвитку виробничого потенціалу підприємств різних галузей національної економіки [1, с. 106].
Приватна ініціатива у поєднанні з інноваційно-технологічними досягненнями забезпечує позитивний вплив на конкурентоспроможність вітчизняної продукції та національної економіки, сприяє збільшенню обсягів заощаджень населення та спрямовує їх на ефективний економічний розвиток, та вирішення питань соціального захисту [2, с. 141–142].
Агропромислове виробництво відіграє велику роль у розвитку економіки України, адже займає значну частку в товарному експорті країни, демонструє зростаючі тенденції діяльності. Проте сільськогосподарська продукція характеризується низьким рівнем конкурентоспроможності на європейському ринку. Ключовою проблемою виступає інноваційний розвиток агропромислового виробництва, що дозволяє змінити характер виробничої діяльності, перейти до нової організаційнотехнологічної структури аграрного виробництва і забезпечити конкурентоспроможність вітчизняної продукції на ринках збуту.
Проблеми інноваційно-інвестиційної діяльності в агропромисловому виробництві України досліджували зарубіжні та вітчизняні науковці: О. Бухало, С. Валдайцев, О. Гончаренко, В. Готра, О. Гривківська, О. Дацій, О. Длугопольський, П. Друкер, М. Зубець, С. Іванюта, Є. Качан, М. Кизим, Р. Купер, Н. Левченко, В. Пригожин, Б. Санто, О. Томілін, Р. Фатхутдінов, Д. Черваньов, І. Шумпетер, А. Шумський. У працях зазначених авторів розкрито економічні аспекти управління інноваціями в аграрному виробництві. Незважаючи на велику кількість публікацій, багато питань залишаються відкритими, що вимагає подальших наукових пошуків та обґрунтованих пропозицій стосовно проблеми організації та управління інноваційно-інвестиційною діяльністю та інноваційно-інвестиційним розвитком агропромислового виробництва.
Сьогодні Україна є одним із провідних виробників сільськогосподарської продукції в світі, що дозволяє забезпечити не лише потреби внутрішнього ринку, а й успішно експортувати продовольство та сільськогосподарську сировину. Для аграрного сектору 2017 р. виявився плідним на здобутки, хоча за деякими параметрами він був гіршим за 2016 р. Врожайність залишається високою для України, завдяки цьому цьогоріч вдалося зібрати один з кращих врожаїв зернових – більше 60 млн тонн, хоча це менше, ніж у 2016 р. [3]. На нашу думку, це вказує на позитивну тенденцію до збільшення врожайності та врожаїв, зокрема завдяки покращенню техніки ведення сільського господарства та застосуванню сучасної агротехніки, відповідно, це формує достатній експортний потенціал. Тим більше, що агропромислове виробництво сьогодні – основне джерело надходження валюти в Україну та ключовий фактор у підтриманні торговельного балансу. У 2017 р. відбулося зростання експортного потенціалу та розвиток торгівлі з ЄС. Аграрні продажі продовжили зростання. За даними Державної служби статистики України, за січень-вересень 2017 р. експорт сільськогосподарської продукції збільшився на 24,3% і склав 13,7 млрд дол США. За весь 2016 р. вартість експорту склала 14 млрд дол США. Частка агропромислового виробництва у загальній структурі експорту країни досягнула 41,7 %. Найбільше експортуються соняшникова олія – 24,8 %, кукурудза – 18 %, пшениця та суміші пшениці й жита – 14,45 %, соя – 4,84 %, ячмінь – 4,6 % та насіння ріпаку – 4,6 % [3].
У 2016–2017 рр. Україна відкрила нові ринки для експорту продукції тваринництва в такі країни як: Китай, ОАЕ, Ізраїль, Єгипет, Гонконг, Чорногорію, Сербію тощо. Зростає також частка експортної продукції з високою доданою вартістю. Україна потенційно має всі шанси збільшити своє експортне значення та виручку за умови розвитку переробки та орієнтацію на експорт продукції з доданою вартістю, готової продукції, продуктів переробки, органічної продукції. Другий рік поспіль відроджується цукрова галузь та ягідництво. Виробництво цукрового буряку зростає, а відповідно, виробництво цукру, у 2017 р. експорт солодкого продукту зріс на 64 % [3]. Цукрові заводи активно освоюють біогазові технології та інвестують у будівництво біогазових комплексів. Також розвивається ягідництво. Фермери почали об’єднуватися у сільськогосподарські кооперативи та експортувати продукцію у ЄС та інші зовнішні ринки. В умовах змін, які відбуваються нинішніх ринкових умовах господарювання у сільському господарстві, а також агропромисловому виробництві, прослідковується: поступовий перерозподіл виробництва сільськогосподарської продукції між різними за формами власності категоріями господарств; скорочення посівних площ; переспеціалізація на виробництво продукції рослинництва, а також вимагається докорінної зміни моделі ведення аграрного бізнесу. Проблемам розвитку агропромислового комплексу необхідно приділити особливо велику увагу.
Вирішальними в агропромисловому виробництві є інноваційно-інвестиційна діяльність. Інновації у сфері АПВ зазвичай формуються шляхом динамічної взаємодії значної кількості агентів, зайнятих у вирощуванні, обробці, пакуванні, дистрибуції та споживанні або подальшій переробці продукції АПВ. Відповідно, ці агенти задіяні у різних сферах: метрологія, стандарти безпеки, молекулярна генетика, інтелектуальна власність, ресурсна економіка, харчова хімія, логістика тощо. Для виникнення інновацій взаємодія між цими групами осіб має бути відкритою та заснованою на найбільш відповідних знаннях [4, с. 169].
Інноваційно-інвестиційна діяльність в нашій країні – це сфера економічної діяльності, що була і залишається ураженою кризою. На ринку склалася така загальна ситуація, що інновації, які колись здійснювались за рахунок централізованих джерел, звелися до мізерної частини, тоді як інвестиції, що володіли внутрішньою структурою, втратили її і стали невпорядкованими і неорганізованими, стимулюючи тільки короткострокові цілі інвесторів. Вихід з такого становища один – подолати економічну кризу неможливо без інноваційно-інвестиційного буму, відновлення основного капіталу на принципово новій, конкурентоспроможній основі [5].
Найефективнішими способами активізації інноваційно-інвестиційного розвитку в агропромисловому виробництві є формування та реалізація державної політики інноваційно-інвестиційного розвитку агропромислового виробництва, відповідно до якої державні органи влади матимуть можливість застосовувати нові ринкові інструменти щодо підтримки та розвитку інноваційно-інвестиційної діяльності аграрних підприємств, а саме: удосконалення земельних відносин (створення ринку землі); розробки та вдосконалення загальними зусиллями інноваційних програм; активізації інноваційної діяльності у сфері оподаткування; формування відповідної інфраструктури ринку сільськогосподарської продукції; розв’язання проблеми розвитку сільських територій [6].
Інноваційно-інвестиційна діяльність в агропромисловому виробництві України має такі напрями:
поліпшення фінансування науки і зміцнення матеріально-технічної бази наукових установ;
підвищення рівня комерціалізації результатів наукових досліджень та інноваційних процесів, зменшення ризиків інноваційного розвитку та венчурного капіталу за допомогою спеціальних фондів, застосування державного замовлення на інноваційні продукти;
належне інституційне забезпечення державної інноваційної політики в агарному секторі економіки шляхом удосконалення систем стандартизації та сертифікації, наближення їх до європейських стандартів;
удосконалення правових засад інноваційної діяльності й регулювання ринку інновацій у сільському господарстві за допомогою податкових, кредитних, страхових, митних та інших механізмів непрямого впливу;
проведення заходів щодо інтеграції науки і виробництва, створення агротехнопарків, фінансовопромислових груп, горизонтальних і вертикальних холдингових компаній;
створення та впровадження на основі новітніх технологій високоефективних сортів і гібридів сільськогосподарських культур та нових високопродуктивних порід тварин; застосування ґрунтозахисних систем землеробства, енерго- і ресурсозберігаючих технологій, використання альтернативних джерел енергії у сільській місцевості, технологій екологічно чистої продукції, моделей економічних відносин та інформаційних систем;
завершення земельної реформи, введення вартості землі до економічного обороту, створення іпотечних механізмів кредитування агарного виробництва, завершення формування всіх складових ринкової інфраструктури в аграрному секторі;
створення пайових інвестиційних фондів для реалізації великих інноваційних проектів у сільському господарстві;
розширення форм кредитування інноваційних проектів шляхом здійснення лізингових, факторингових та інших операцій [7].
До пріоритетних заходів, які мають бути враховані при розробці й реалізації стратегії інноваційно-інвестиційного розвитку агропромислового виробництва необхідно віднести: забезпечення умов для функціонування базисних інститутів економіки, що впливають на інституціональне середовище інноваційного розвитку; розробка програмних заходів державної інноваційної політики та оптимізація інструментарію галузевого й територіального регулювання; забезпечення взаємодії держави, комерційних структур, виробників у формуванні й реалізації інноваційної політики; використання інструментів підтримки і стимулювання розвитку інновацій, формування й підтримки інноваційної інфраструктури, комунікацій, інформаційного забезпечення. Визначені пріоритети інноваційного розвитку та відповідне концептуальне забезпечення мають знайти своє відображення в розробці і реалізації Державної цільової програми інноваційного розвитку агропромислового виробництва, де будуть враховані державні, регіональні, інфраструктурні, фінансові, виробничі суб’єкти інноваційного процесу в агропромисловому виробництві. Програмні цілі мають системно здійснюватись в економічній сфері, інвестиційному, інфраструктурному, кадровому й інформаційно-консультативному забезпеченні сільськогосподарських товаровиробників, стимулюванні розвитку фундаментальної науки та інтелектуального капіталу, мінімізації ризиків інноваційної діяльності. Програма інноваційного розвитку агропромислового виробництва має відповідати за структурою і логічними компонентами діючим чи новим нормативно-правовим актам і виходити з визначених пріоритетів інноваційного розвитку та вертикальної інтегрованості організаційної структури управління агропромисловим виробництвом. Основоположним принципом започаткування переходу на інноваційний розвиток має бути принцип інституціональної системності [8].
Для ефективного функціонування агропромислового виробництва України необхідним є впровадження нових методів управління та сучасних технологій. Підвищення активності інноваційно-інвестиційної діяльності сільськогосподарських підприємств є однією з головних передумов стабільності та сталого розвитку агропромислового виробництва, оскільки це дозволяє не лише змінити характер виробничої діяльності, але і наповнити її новим значенням і практичним змістом. В умовах нестачі внутрішніх ресурсів інвестиції можуть виявитися дуже дійовим інструментом оновлення існуючого виробництва та служити ефективним засобом економічного зростання, але обсяги інвестування є значно меншими від необхідного, що вимагає оптимізації структури джерел її фінансування. З боку держави необхідно повного фінансування технічного переоснащення сільськогосподарських підприємств, а також забезпечення цим господарствам можливості отримання сільськогосподарського кредиту на покупкусільськогосподарської техніки на пільгових умовах. Це необхідно для того, щоб сільськогосподарські підприємства позбавилися від накопичених кредитних заборгованостей, почали працювати в плюс та вирішили проблему забезпеченості аграрного сектора тракторами і комбайнами [9]. Наукова новизна дослідження полягає в тому, що за таких умов господарюючі суб’єкти повинні обирати розвиваючу ринкову стратегію функціонування, яка стає визначальним чинником досягнення економічного лідерства, важливим інструментом у конкурентній боротьбі.
Список використаних джерел
1. Томілін О. О. Організація господарської діяльності підприємства: монографія. Полтава, 2009. 176 с.
2. Томілін О. О. Вплив інвестиційної діяльності на формування міжгалузевих відносин Полтавської області. Економічний простір: Збірник наукових праць. Дніпропетровськ, 2012. No 65. С.138–146.
3. Статистичний збірник “Сільське господарство України” за 2017 р. / наук. ред. О. М. Прокопенко. Київ: Державна служба статистики, 2018. 245 с.
4. Готра В. В. Інвестиційні передумови формування інноваційного потенціалу АПК. Сталий розвиток економіки. 2015. №2. С. 169–177.
5. Шумський А. В. Управління інноваційним розвитком агропромислового виробництва: стан та перспективи розвитку. Інноваційна економіка. 2012. №5. С. 24–29.
6. Левченко Н. М. Форми та методи державної підтримки інноваційного розвитку АПК. Актуальні проблеми державного управління. 2010. №2. С. 87–96.
7. Качан Є. П. Регіональна економіка. URL: http://pidruchniki.com/1963051138531/rp ... _ekonomika.
8. Гончаренко О. В. Інституціональні аспекти реалізації інноваційних пріоритетів розвитку агропромислового виробництва. Економіка. Управління. Інновації. Серія: Економічні науки. 2016. №1. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/eui_2016_1_5.
9. Бухало О. В., Коломієць С. А. Особливості залучення капітальних інвестицій в сільськогосподарське виробництво. Вісн. Харківс. нац. аграрн. ун-ту ім. В. В. Докучаєва. Серія “Економічні науки”. Харків, 2018. Вип. № 1. С. 169–183.